prosdo.ru
добавить свой файл
1


1. Поняття культури в соціології

Для різнобічного розуміння поведінки людини необхідно вивчити роль культури в її житті. Особливо це актуально в соціальному аспекті. Це пояснюється тим, що розвиток будь-якого суспільства, його складових елементів, в першу чергу людини, здійснюється під визначальним впливом культури, яка, в свою чергу, втілена у свідомість людей.

Поняття культури — одне з найважливіших у соціології. Культура визначає, як саме живуть члени суспільства або груп, що складають суспільство. Концептуально поняття "культура" відрізняється від поняття "суспільства", але між цими двома поняттями існують тісні зв'язки. Оскільки жодна культура не може існувати без суспільства. Точно так само і суспільства не можуть існувати без культури, яка організовує суспільне життя.

Своїм походженням слово "культура" (лат.cultura — виховання, освіта, розвиток, шанування) зобов'язане латинським словам colo, colere (вирощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Отже, здавна під культурою розумілися всі ті зміни в оточуючому середовищі, які відбувалися під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами.

Поняття культури є надзвичайно широким, бо культурне охоплює соціальне в усіх його формах і на протязі усієї історії існування людства.

Існує безліч визначень культури, кожне з яких має свої плюси і мінуси, пов'язані з тим, що сучасна культура — явище надзвичайно складне, багатопланове і багатофункціональне. Про це, зокрема, свідчить той факт, що лише в одному із американських довідників із соціології міститься понад 400 визначень культури. Американські соціологи А. Кребер і К. Клаксон у праці "Культура" систематизували всі зібрані ними визначення культури на шість основних типів:

• описові визначення. Згідно Е. Тейлора культура складається в цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв, деяких здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства.


• історичні визначення. У них акцентуються процеси соціального наслідування, традиція.

• нормативні визначення. їх поділяють на дві групи. Перша містить визначення, які орієнтуються на ідею способу життя. Наприклад, К. Уіслер під культурою розуміє спосіб життя, якого дотримується община або плем'я [10, с. 26]. Друга група — визначення, які орієнтуються на уявлення про ідеали і цінності. Наприклад, У. Томас називає культурою матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей [10, с. 27].

• психологічні визначення. Вчені, які їх дотримуються, роблять основний акцент або на процес адаптації до середовища, або на процес навчання, або на формування звичаїв.

• структурні визначення, в яких увага зосереджується на структурній організації суспільства. Наприклад, культура — це організовані повторювальні реакції членів суспільства.

• генетичні визначення, в яких культура визначається з позицій її виникнення.

Ці визначення поділяються на чотири групи. Перша розглядає культуру як певний продукт людської діяльності. Наприклад, П. Сорокін писав: "В найширшому розумінні слово культура означає сукупність всього, що створено або модифіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють один з одним" [14, с. 125].

Друга група робить наголос на ідеях. Наприклад, Г. Беккер писав: "Культура — це відносно постійний нематеріальний зміст, який передається в суспільстві за допомогою процесів усуспільнення" [19, с. 37].

Третя група підкреслює роль символів. "Культура — це ім'я особливого порядку або класу феноменів, а саме: таких речей, явищ, які залежать від реалізації розумової здібності, специфічної для людського роду, яку називаємо символізацією" (Л. Уайт) [19, с. 37].

Четверта група визначає культуру, як щось, що виникає з того, що не є культурою. Наприклад, В. Освальд писав: "Культурою ми називаємо те, що відрізняє людину від тварини" [19, с. 38].

Загалом, можна зробити висновок, що, незважаючи на багатоманітність визначень і підходів до культури, у них всіх є більш-менш загальна риса — вони завжди пов'язані з людиною.


Культура — соціально-прогресивна творча діяльність людей в усіх сферах буття і свідомості, спрямована на зміну дійсності, перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство особистості, на всебічний і повний вияв і розвиток сутнісних сил людини.

Культура — це рівень оволодіння людиною чи суспільством досягнутими цивілізаційними цінностями, їх наявність та створення нових цінностей. Це ступінь людського в людині. Культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені впродовж історії людства. Тому з соціологічної точки зору можна дати таке визначення цьому явищу.

Культура — це соціальний механізм взаємодії особистості, спільноти з життєвим середовищем, який забезпечує передачу досвіду і розвиток форм та способів діяльності.

Культура є складним динамічним утворенням, яке має соціальну природу і виражає соціальні відносини, спрямовані на створення, засвоєння, збереження та розповсюдження предметів, ідей, ціннісних уявлень, які забезпечують взаєморозуміння людей в різних соціальних ситуаціях. Кожне нове покоління людей знаходить культуру вже існуючою. Водночас саме люди породжують, підтримують та змінюють ті чи інші частини свого соціального і культурного оточення, культуру в цілому, притаманну даній соціальній системі. В результаті культура як система норм та цінностей даної суспільної системи або соціальної спільності функціонує, розвивається та змінюється, а разом з нею змінюються норми та цінності людей. Культура передається через навчання. Вона неможлива без соціальної комунікації.

Отже, під культурою завжди розуміють явища, процеси, відносини, які якісно відрізняють суспільство і людину від природи, є результатом соціальної взаємодії.

Закономірності функціонування, роль і місце культури в суспільній системі, особливості культурних потреб різних складових соціуму є науковою проблематикою соціології культури. Хоча соціологічний аналіз культури започаткували ще О. Конт, М. Вебер, Е. Дюркгейм, П. Сорокін та інші вчені, самостійною галуззю соціології вона стає у 60-70-ті pp. XX ст.


Соціологія культури — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності функціонування культури в суспільстві: її місце і роль в суспільній системі; зміст, форми і напрями культурної діяльності; культурний рівень різних соціальних прошарків; культурні потреби та рівень їх задоволення; стан, зміст та ефективність діяльності соціальних інститутів та закладів культури; проблеми управління у сфері культури тощо.

Фактично соціологія культури може вивчати будь-які соціальні явища, але на відміну від інших галузей соціологічного знання вона це робить під особливим кутом зору — вивчення змісту соціального життя людей, головною культурною ознакою якого є процес перетворення людини із засобу на мету суспільного розвитку.

Об'єктом соціології культури є культура, яка розглядається як складне динамічне утворення, що має соціальну природу і знаходить вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження і розповсюдження матеріальних предметів і духовних феноменів.

Культура є складним феноменом, у якому можна виділити ряд елементів. Насамперед, культуру поділяють на: "духовну", або, як її ще називають "нематеріальну" (норми, цінності, зразки поведінки, вірування, мова та ін.) та "матеріальну" (знаряддя праці, архітектура, одяг, зброя тощо).

Культура і мова

Соціологія зосереджує свою увагу головним чином на вивченні нематеріальної культури — духовних цінностей суспільства, створених працею багатьох поколінь людей.

Першим і найважливішим елементом нематеріальної культури є понятійно-логічний апарат, тобто знання, сформульовані у вигляді певних понять і уявлень, що зафіксовані в мові.

Мова — головний засіб людського спілкування. Саме завдяки їй спільнота згуртовується, нагромаджує і передає культурні надбання, соціалізує своїх членів. Мова — фундамент культури. Адже тільки за її допомогою ми фіксуємо і передаємо знання, норми, моделі поведінки.

Мова є настільки важливим елементом культури, що існує навіть гіпотеза мовного релятивізму (від лат. — відносний). На думку прихильників цієї гіпотези, мова кожного суспільства скеровує увагу його членів на певні аспекти світу,оминаючи інші. Наприклад, у мові ескімосів існує понад 60 слів для позначення різних станів снігу, у мові скотарського народу зулусів, головним багатством і основою господарства яких є худоба, існує близько і00 слів для назв різних порід корів, в арабській мові існує понад 6000 слів для позначення верблюда, частин його тіла, а також спорядження.

2.Структура культури

Основними складовими або елементами культури є:

1. Мова як система знаків, наділених певним значенням, котрі використовуються для збереження, перетворення та передачі інформації. Мова має особливе значення в системі культури, вона є першоосновою будь-якої культури, оскільки нею не можна оволодіти без спілкування з іншими людьми. Мова підтримує згуртованість суспільства, допомагає людям координувати свої дії, відображає загальні знання людей про традиції, сучасні події. Мова є засобом людського спілкування, мислення і самовираження у різноманітних формах духовного виробництва та споживання.

2. Цінності є визначальним елементом культури. Це своєрідний соціальний механізм, який виявляє, систематизує, впорядковує, відтворює, зберігає, захищає, розвиває та передає все корисне в суспільстві. Вони являють собою певні еталони соціальної поведінки. Соціальний механізм, за допомогою якого відбувається виявлення, систематизація, відтворення та розвиток цінностей, і складає людську культуру.

3. Норми — це волевиявлення, яке дає змогу здійснювати соціальний контроль і демонструє зразки поведінки. Соціальна норма — це зразок поведінки чи дій індивідів або соціальних груп. Це певні правила, які регулюють поведінку людей у відповідності з цінностями даної культури.

4. Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди, вірування. Звичай являє собою звичну соціальну регуляцію, яку взято з минулого. Звичай — це усталений спосіб людської діяльності або правило поведінки, характерне для певного народу.

Традиції — елементи спадщини, що передаються від покоління до покоління і утворюють спадковий зв'язок в історії людства. Традиція одночасно є умовою буття культури та її втіленням. Традицію утворює культурна чи матеріальна спадщина, яка перевірена загальнолюдськими критеріями. Традиція є важливим засобом самоорганізації та саморегуляції народності. У свою чергу народність підтримує традиційні норми та звичаї заради збереження своєї цілісності, єдності, свого культурного обличчя. Коли народ забуває свої традиції, він перетворюється в просто населення певної території.


Обряди — колективні символічні дії, які виконуються з нагоди найважливіших подій у житті людини, сім'ї, колективу.

Одним із елементів культури є вірування, що виконують роль морального регулятора суспільних відносин. У віруваннях сконцентровані фундаментальні уявлення про природу і сутність світу, суспільства, людини. У віруваннях домінує емоційних компонент, і вони не потребують, у більшості випадків, логічного доведення чи підтвердження фактами, сприймаються як істина і не ставляться під сумнів. По суті вірування інтегрують всі духовні чинники національного життя в єдине ціле, що складає ядро національного характеру, роль хранителя народних звичаїв і традицій.

5. Знання та переконання — базові елементи культури, в яких зосереджується те, до чого люди прагнуть, чим керуються у повсякденному житті, що втілюють у зразках, нормах та звичаях, об'єктивно відображають природну та соціальну суть реальності.

3.В залежності від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють типи та форми культури.

Основними типами культури є: матеріальна та духовна, загальнолюдська, висока та народна, суперкультура, субкультура, контркультура, масова. Розглянемо ці види детальніше.

Матеріальну культуру утворюють створені людиною матеріальні цінності (житло, предмети повсякденного вжитку, машини). Духовна культура включає всі види, форми й рівні суспільної свідомості, системи освіти та виховання, системи закладів культури. Сюди відносяться всі форми та типи літератури, мистецтва, філософії, релігії, моралі. Духовна культура відіграє велику роль у формуванні особистості.

Історично склалися дві форми культури: висока (елітарна) та народна (фольклорна). Елітарна культура включала в себе перш за все класичну музику, живопис, літературу, які створювалися професіоналами високого рівня, тому вона нелегка для сприйняття непідготовленою людиною. Народна культура включала фольклор, пісні, танці, міфи, казки, які створювали люди у повсякденному житті. Як правило, елітарна культура створювалася та задовольняла потреби небагатьох, народна ж була пов'язана з життям широких народних мас. Основною ознакою народної культури є її фольклорне походження.


Загальнолюдська культура (у сенсі культури, створеної людством протягом всієї історії його існування). Про реальність існування загальнолюдської культури свідчить наявність цінностей, які сприймаються всім людством і трактуються практично однаково.

Суперкультура — це культура певної самодостатньої спільноти (цивілізації, етносу) на протязі всього періоду її існування.

Субкультура — моделі переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти, які відрізняють цю спільноту від суспільства в цілому.

Це соціальне об'єднання, що характеризується, тим, що кожен з його представників зараховує себе до нього, тобто ідентифікує себе з ним. Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним може відбуватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура "толкієністів", які грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна, найчастіше мають власні клуби, а "потерромани" (фанати Гаррі Поттера), як одна з наймолодших субкультур, що тільки формується, згуртовані лише віртуально, завдяки книжкам Джоан Роулінг.

Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора, який проповідує певні новації у сфері музичних стилів, способу життя, ставлення до певних соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які набувають статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і проголошує їх такими, що пасують до їхнього вчення, як це було з роботами Карлоса Кастанеди, які писалися зовсім не для хіпі, але, які хіпі визнали за свої).

Субкультура може бути як позитивним так і негативним явищем, що утворюється в результаті відповідного відношення певної групи населення до процесів, що відбуваються у соціальній структурі суспільства та у домінуючій у ньому культурі.

Зупинимось коротко на характеристиці молодіжної субкультури. Молодь у субкультурах при ваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію в соціумі. Основними характеристиками молодіжної субкультури другої половини XX ст. - початку XXI ст. є: специфічний стиль життя і поведінки; наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді; нонконформізм, протиставлення себе решті суспільства; зовнішня атрибутика, яка має символічне значення; ініціативний центр, який генерує тексти.


Якщо типологізувати молодіжні субкультури, то їх типологія буде виглядати наступним чином:

• романтико-ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери інші);

• гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери інші);

• кримінальні (гопники, скінхеди інші);

• анархо-нігілістичні (панки та інші).

Отже, молодіжна субкультура – це будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності. Як не парадоксально з одного боку, вони протестують проти суспільства дорослих, його цінностей та авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства.

Контркультура — різновидність субкультури, яка знаходиться в стані конфлікту по відношенню до пануючої культури. Термін "контркультура" вперше вжив Т. Роззак після студентських бунтів 1960-х років, особливо у Франції.

Вона виникла на противагу масовій культурі у 60-70-ті pp. XX ст. Особливістю контркультури було войовниче неприйняття загальновизнаних норм і цінностей масової культури. Носіями контркультури є гомогенні вікові групи молоді. Вічно існуюча проблема батьків і дітей змушує останніх створювати неформальні малі групи однолітків, рівних не тільки за віком, а й за соціальним статусом, за поглядами і нормами поведінки. Суть існування молоді в таких групах полягає в пошуках соціального статусу у тому віці, коли світ дорослих не сприймає її за рівну собі. Таким чином, молодіжна контркультура спрямована на задоволення потреб. Основним гаслом контркультури є щастя людини, яке розуміється як свобода від моралі.

До носіїв контркультури зараховували "хіпі". Мешкали представники контркультури в численних комунах. їхній зовнішній вигляд був запозичений з різноманітних екзотичних джерел східних культур..

У сучасному суспільстві у зв'язку з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма — масова культура або популярна культура — це культура, сутність якої полягає в тому, що вона створюється з метою споживання, для розваг. Вона є масовою за обсягом, тобто за охопленням аудиторії, і за часом, тобто виробляється постійно, кожного дня.


Термін "масова культура" вперше вжив в 20-х роках XX ст. іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет. Далі вживалося слово "кітч" (від німецького — несмак, дешева продукція, розрахована на зовнішній ефект) або "маскульт" з тим же значенням.

Термін "маскульт" з першої половини 50-х років був занесений з США до європейських країн. Отже, батьківщиною масової культури є Америка. Ця культура приваблює насамперед маргінальні верстви людей. Це жителі села, що опинились в місті, емігранти, ті, хто змушений змінити спосіб життя через втрату роботи та знаходиться в пошуку нових світоглядних та духовних орієнтирів. А США, як ми знаємо, називають країною емігрантів, країною, де не склалося традиційної народної культури та повноцінного фольклору. Саме тут виникли шоу-бізнес, бестселер, Голівуд, Диснейленд та численні інші феномени маскультури, що заполонили весь світ. Тому у свідомості багатьох європейців Америка — країна суцільного маскульту, бездуховності та прагматизму. Певна рація в цьому є, але це не зовсім так. Американські діти дійсно знають краще Мікі-Мауса, ніж казки Андерсена та братів Грімм, однак той же У. Дісней своїми геніальними фільмами зробив Білосніжку і Снігову Королеву улюбленцями всього світу.

Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов'язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток.

Проте масова культура розповсюджується і поза ЗМІ. Вона панує в концертних залах, кабаре, в театрі.

Проаналізовані форми та види культури взаємодіють, переплітаються, створюють єдину основу культури. Залежно від типу взаємодії різні форми та види культур можуть доповнювати або збагачувати одна одну, за умови, що нові елементи органічно входять в усталену систему культури. Якщо це не відбувається -ослаблюватися.

Отже, культура в усіх її проявах, формах, видах, функціях є важливою передумовою соціально-економічного зростання суспільства, показником людського прогресу чи регресу.