prosdo.ru
добавить свой файл
1 2
2. Причини і передумови хрестоносних походів


На перший погляд, все зрозуміло: західні християни хотіли допомогти християнам Сходу (розкол Церков стався недавно, у 1054 році, і розрив, який їх розділяв ще не перетворився у прірву) і бажання покінчити з пригніченим становищем Святого Міста. Але придивимося до цих причин уважніше.

З кінця Х століття Сирія і Палестина, в тому числі Єрусалим, перебували під владою єгипетських халіфів Фатімідів, нащадків (проте сумнівних) дочки пророка Мухаммеда. При дворі Фатімідів були впливові підозрілі, з точки зору ортодоксального ісламу, проповідники з Персії. У той же час напівлегендарний хан Сельджук (помер близько 994 року) згуртував ряд кочівних племен огузів в Приараллі, родинних нинішнім туркменам, і направив їх на Захід. Ці племена, що отримали назву сельджуків, ведені онуком Сельджука Тогрул-беком (близько 993-1063, хан з 1038), оволоділи до середини XI століття Іранським нагір'ям (ось звідки «перське плем'я турків» у промові папи). Племінник і наступник Тогрул-бека Алп-Арслан (1029 або 1030-1072 або 1073, хан з 1063) в 1070 році відвоював Сирію і Палестину у Фатімідів і в 1071 році розбив поблизу міста-фортеці Маназкерт на північ від озера Ван візантійську армію на чолі з імператором Романом IV Діогеном (помер 1072, імператор в 1068-1071). Імператор потрапив у полон, а вся Мала Азія опинилася в руках турків. Єрусалим був здобутий у тому ж році.

Досить імовірно, що страх перед турками, а також мусульманами-кочівниками печенігами (останні турбували північні кордони Імперії і готові були вступити в союз з сельджуками), змусив Візантію просити допомоги у Заходу. Це і послужило поштовхом до хрестових походів. Однак сельджуцька держава стала ще в 1070-і роки розповзатися на напівнезалежні володіння. А в 1092 році вона розпалася на ворогуючі між собою та з місцевими арабськими правителями, в тому числі Фатимідами, невеликі князівства.

Що ж стосується ситуації в Єрусалимі, то варто пам'ятати, що Святе Місто було завойоване мусульманами ще в 637 році. У 1009 році єгипетський халіф Хаким (985-1021, халіф з 996 року), судячи з усього, психічно хвора людина, почав гоніння на християн та юдеїв. Він наказав зруйнувати всі синагоги, церкви і монастирі, почавши з церкви Гробу Господнього. За відомостями пізніших хроністів, в яких важко відрізнити правду від легенди, християнам наказувалося носити на шиї мідний хрест, що важив 10 фунтів. Юдеям же треба було волочити за собою плахи у формі, чомусь, телячої голови.


Вісті про те, що відбувається в Єгипті викликали в Європі шок, з'явилися чутки про наближення кінця світу і про явище Антихриста у вигляді халіфа Хакіма. Але це не призвело до військової експедиції. Тим більше, що гоніння в 1020 році несподівано припинилися. Рік потому Хакім таємниче зник.

У 1048 році візантійці, отримавши дозвіл єгипетської влади, відбудували церкву Гробу Господнього. Між 1070 і 1080 роками, швидше за все, вже при турках, був заснований шпиталь св. Іоанна Єрусалимського для паломників. Так що варто пошукати причини хрестових походів в іншому місці, причини як довготривалі, так і прив'язані саме до періоду, що передував початку хрестових походів.
3. Мета та ідеологія, хід та наслідки 1-4 хрестонохних походів

Пе́рший хресто́вий похі́д (1096–1099) — військовий похід європейського лицарства у Палестину з метою визволення Святої Землі від невірних. Коли вони увішли у Палестину то стали вбивати невиних людей, що призвело до війни.

В 1071 році армія Романа IV Діогена була розбита султаном турків-сельджуків Алп-Арсланом в битві біля Манцікерт, що призвело до суттєвої втрати території і загрози існуванню Візантії.


Однак на початку 1090-их років мусульманський світ відчував нестачу вождів та потерпав від міжусобиць після майже одночасної смерті всіх тогочасних лідерів.

В березні 1095 на собор в П'яченці прибуло посольство Олексія I Комніна з проханням допомоги в боротьбі проти сельджуків.

27 листопада 1095 року на соборі в Клермоні папа Урбан II закликав до хрестового походу проти сельджуків, які захопили Святу Землю і шляхи паломництва в Малій Азії.

Папа Урбан II вибрав 15 серпня 1096 датою початку походу, хоча ще раніше цієї дати ам'єнським монахом Петром Пустельником було зібране багатотисячне ополчення, переважно з селян і бідних лицарів Північної і Центральної Європи, що не мало ні коней, ні запасів продовольства і влаштовувало по дорозі на Схід жорстокі єврейські погроми, розбоєм здобуваючи собі провіант. Більша його частина була перебита ще в Європі, а решта загинула в Малій Азії від рук сельджуків. Слідом за бідняками в Святу Землю попрямувало зібране у всій Європі лицарське військо, котре очолили імениті сеньйори, в тому числі брати французького і англійського королів.


В 1097 році вони з'єднались в Константинополі з візантійською армією.

19 червня 1097 після більш ніж місячної облоги було здобуто місто Нікея.

3 червня 1098 року після шестимісячної облоги лицарями-хрестоносцями завойовано місто Антіох (сучасна Сирія), що перебувало під владою турків-сельджуків. Місто було розграбоване, а тисячі мусульман вбиті.

7 червня 1099 — війська хрестоносців під керівництвом герцога Нижньої Лотарінгії Годфріда Бульойнського підійшли до стін Єрусалиму і почали його облогу, а 14 липня взяли штурмом Єрусалим і вирізали майже всіх мусульман і євреїв (близько 40 тисяч людей) та спалили мечеті і синагоги.


Після цього було засновано головну державу хрестоносців — Єрусалимське королівство, першим правителем якого став герцог Нижньої Лотарингії Готфрід Бульйонський, взявши собі титул «заступника Гроба Господнього».
Облога Єрусалима

Євреї і мусульмани билися разом, щоб захистити місто від франків. Проте їхня оборона виявилася невдалою і 15 червня 1099 року хрестоносці проникли до міста. Вони продовжужавали вбивства єврейських і мусульманських мешканців, що вижили, підпалювали мечеті і руйнували місто.[6]. Відстороненність, відчуженність і страх, що відчували франки на чужині, пояснює їх жорстокість, включаючи канібалізм, що був зафіксований під час облоги Марата в 1098 році.[7] В результаті Першого хрестового походу були створені численні малі держави хрестоносців, серед яких виділялося Єрусалимське королівство.В цьому королівстві приблизно 120,000 франків(переважно франкомовних західних християн) керували 350,000 мусульман, євреїв і місцевих християн східного обряду, які залишилися після арабської окупації 638 року.


Хрестоносці також намагалися взяти під контроль Тір, але були переможені мусульманами. Мешканці Тіру попросили Захір аль-Дін Атабека, правителя Дамаску, допомоги у захисті свого міста від франків з обіцянкою здати місто йому. Коли франки були переможені, мешканці Тіру не здали місто, а Захір аль-Дін коротко сказав:


Те, що я зробив, я зробив заради Бога і мусульман, а не через бажання золота і королівства.[8]

Після взяття Єрусалиму хрестоносці створили чотири держави: Єрусалимське королівство, Князівство Антіохії, Графство Тріполі і Графство Едесса. Спочатку мусульмани не становили загрози для держав хрестоносців через внутрішні конфлікти, але згодом вони об'єдналися навколо Імад аль-Дін Зенгі.Він розпочав з захоплення Едесси у 1144 році. Це було перше місто, покорене хрестоносцями, та перше місто, відвойоване мусульманами. Це змусило Папу Римського оголосити Другий хрестовий похід.

Другий хрестовий похід

Використовуючи ідеї священної війни проти невірних («джихаду»), мосульський емір Імад ад-Дін Зенгі у 1137 р. розгромив війська графства Тріполі і почав загрожувати захопленням прикордонних держав королівства, зокрема Едесського графства. Його тодішній правитель — Жослен І де Куртене (1118–1131) не мав достатньо військ, щоб захистити свої землі та місто. Провівши розвідку, у 1144 р. Зенгі розпочав облогу Едесси. Облога міста тривала 28 днів і Едесса була захоплена 25 грудня 1144 року Антіохійський князь Раймунд де Пуатьє (1099–1149) не лише відмовився допомогти у біді своєму сусідові, але під різними приводами затримував загони, які йшли на допомогу Жослену.

Успіх джихаду становив загрозу існуванню усіх держав хрестоносців. Після смерті свого батька Зенгі Махмуд Нур ад-Дін (Нуреддін) (1146–1179) об'єднав ворогуючих сирійських емірів на боротьбу проти хрестоносців, також використовуючи гасла джихаду.


следующая страница >>