prosdo.ru
добавить свой файл
1
Самостійна робота по темі 3.2.

Режим праці та відпочинку — це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування та тривалості періодів роботи й відпочинку, які підтримують високу працездатність, зберігають здоров’я трудящих; він передбачає правильне чергування часу роботи з мікропаузами та перервами на відпочинок з урахуванням специфіки виробництва або виконуваних функцій.

Мікропаузи — дуже короткі, тривалістю кілька секунд, перерви між окремими елементами операції, які викликані перебудовою процесів збудження та гальмування у нервовій системі людини при закінченні однієї дії та переходом до іншої. Вони можуть складати до 9—10 % оперативного часу та включаються до норми.

Працездатність людини змінюється протягом доби. Найвища працездатність спостерігається в ранкові та денні години — з 8 до 12 та з 14 до 17 години відповідно. У період з 12 до 14 години, а також у вечірній час, як правило, працездатність дещо знижується, а у нічний час досягає свого мінімуму. З урахуванням цього встановлюється змінність роботи підприємств, початок та закінчення роботи у змінах, перерви на відпочинок та сон. Основним періодом для відпочинку упродовж зміни є обідня перерва, яка має ділити робочий день на дві рівні частини. Нормальна тривалість обідньої перерви складає 40—60 хвилин.

Слід мати на увазі, що на початку робочого дня (зміни) темп роботи поступово підвищується (це період входження в роботу, він триває від 20 хвилин до 1,5 години). У період високої працездатності показники продуктивності та якості роботи на 2—2,5 години стабілізуються. Ближче до середини дня (зміни) починається спад. Після обідньої перерви працездатність знову підвищується, хоча й не досягає того найвищого рівня, що був у першій половині робочого дня. Потім знову починається спад, з’являється втомленість, іноді різко виражена наприкінці зміни.
При визначенні часу на відпочинок протягом зміни необхідно враховувати такі виробничі чинники:

фізичні зусилля;

розумові зусилля;

нервове напруження, темп роботи, робочу позу, монотонність роботи;

психологічний мікроклімат у колективі;

умови праці (шум, вібрація, температура повітря, загазованість, запиленість, освітлення тощо);

міру відповідальності та можливі серйозні наслідки допущених помилок при виконанні функцій.
Відпочинок може бути пасивним і активним.

Пасивний відпочинок (у положенні сидячи або лежачи) необхідний при важких фізичних роботах та роботах, пов’язаних з постійними переміщеннями/переходами або виконуваних стоячи, особливо у несприятливих умовах зовнішнього оточення. В окремих випадках доцільне застосування спеціальних гімнастичних вправ на релаксацію м’язів. При виконанні робіт у сприятливих умовах доцільно застосовувати активну форму відпочинку шляхом зміни форм/видів або шляхом проведення виробничої гімнастики та аутогенних тренувань. Аутотренінг — це метод самотренування нервової системи, який поліпшує емоційний стан та підвищує психічний тонус людини шляхом розвитку навичок свідомого управління деякими фізіологічними процесами в організмі. На деяких підприємствах обладнані спеціальні кімнати психологічного розвантаження, в яких для позитивного, заспокійливого впливу на емоційний стан і тонус нервової системи застосовується кольоровий та світловий інтер’єр з переважанням синіх, блакитних та зелених кольорів. Для підсилення ефекту застосовується музика, причому за час сеансу (18—20 хвилин) тричі змінюється зміст, гучність та темп музичних творів, рівень освітлення, поза відпочиваючих. Це поліпшує ритм дихання. Використовується також демонстрація кольорових слайдів великого розміру із зображенням лісу, моря, гір, озер, квітів тощо.

Окрім добового, існують тижневий, місячний та річний режими праці й відпочинку. Кількість робочих і неробочих днів на тиждень (місяць), початок та закінчення роботи, тривалість і порядок черговості робочих змін регламентуються графіками виходів на роботу.

При складанні робочих графіків необхідно враховувати наступне:

робота при двозмінному режимі повинна починатися не раніше 6-ї години (перша зміна), а закінчуватися не пізніше 24 за місцевим часом (друга зміна);

тривалість щоденного відпочинку має бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передувала відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості допускається тільки як виняток, але в будь-якому разі він не повинен бути менше 8 годин;

на змінних роботах при нерівній тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною чи одразу після неї;

час роботи і відпочинку мають чергуватися регулярно й рівномірно;

графік виходу на роботу має створювати умови для найбільш корисного (доцільного) використання неробочого часу;

графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, мають передбачати в межах робочого місяця надання додаткових днів відпочинку й відпрацювання;

при дво- і тризмінних роботах переходи з однієї зміни в іншу мають відбуватися не частіше ніж через 5—6 днів.

Річний режим праці й відпочинку має передбачати раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку шляхом надання кожному працівнику чергової відпустки, тривалість і порядок використання якої регламентується законодавством.
Основні напрями наукової організації праці в сфері управління:

1) удосконалення форм розподілу і кооперації праці, раціональне використання кадрів:

відбір і розстановка, розподіл функцій, кооперування обов’язків, організація творчої праці;

2) покращення організації і обслуговування робочих місць керівників: раціональне планування, оснащення сучасними технічними засобами, обслуговування;

3) раціоналізація прийомів і методів праці: планування особистої праці, вивчення і відбір передових методів праці, застосування передових методів і прийомів управлінської праці;


4) покращення умов праці: моральний мікроклімат, психофізіологічні умови, санітарногігієнічні умови, безпека праці, естетичні умови (колір та оформлення інтер’єру, функціональна музика тощо);

5) удосконалення організації інформації, автоматизація інформаційної праці, покращення бібліотечного обслуговування, удосконалення документообігу;

6) удосконалення нормування і стимулювання праці: розширення сфери застосування норм управлінської праці, підвищення якості і обґрунтованість норм, модернізація нормативних матеріалів, впровадження в оплату праці диференційованих показників, оптимальне співвідношення матеріальних і моральних стимулів;

7) удосконалення підготовки (перепідготовки) і підвищення кваліфікації керівних кадрів: підвищення якості підготовки керівних кадрів, широке використання систем підвищення кваліфікації, тренування і відпрацювання техніки особистої праці, удосконалення самоосвіти;

8) виховання свідомого і творчого ставлення до праці: закріплення дисципліни праці, підвищення її продуктивності, плодотворна участь в науково-практичній роботі, активна суспільна діяльність.
Професійна орієнтація. Висока ефективність праці здебільшого залежить від того, чи відповідає виконувана робота індивідуальним психофізіологічним характеристикам, властивостям працівників, їх здібностям та схильностям. Виявлення та правильна оцінка індивідуальних особливостей людини дозволяє більш обґрунтовано визначити ту ділянку роботи, на якій вона зможе досягти найбільших успіхів. Вирішенню цього завдання сприяє професіональна орієнтація.

Під професійною орієнтацією розуміють систему науково обґрунтованих заходів, що забезпечують свідомий вибір кожною людиною певного виду трудової діяльності, а також своєчасне залучення до різних галузей народного господарства, різних підприємств і організацій відповідних працівників, їх раціональну розстановку й ефективне використання з урахуванням індивідуальних властивостей.

Головні напрями профорієнтаційної роботи:

профінформація;

профпропаганда;

профконсультація;

профдобір (відбір).

Профінформація — це широке ознайомлення населення, ставлення в першу чергу молоді, з існуючими професіями, їх змістом, значущістю в ринкових умовах господарювання.

Профпропаганда — щільно пов’язана з профінформацією і має за мету формування у молоді та тимчасово безробітних людей позитивного ставлення до праці певних видів, виходячи з потреб підприємств, зокрема роз’яснення престижності робочих професій, виховання поваги до всіх без винятку професій.

Профконсультація. Її завдання полягає в тому, щоб після отримання уявлення про професії, допомогти людині вибрати рід трудової діяльності з урахуванням її бажань, запитів, амбіцій, індивідуальних можливостей, а також потреб народного господарства в кадрах, порадити, де і як можна отримати відповідну підготовку (навчання).

Профдобір (відбір) покликаний визначити коло професій, найбільш прийнятних для певної особи, допомогти їй підібрати професію з урахуванням її психофізіологічних та особистісних даних, встановлених об’єктивно за допомогою науково обґрунтованих методик.

При цьому треба розрізняти готовність і придатність. Професійна готовність визначається виходячи з рівня освіти, досвіду та підготовки майбутнього виконавця. Професійна придатність встановлюється з урахуванням ступеня відповідності індивідуальних психофізіологічних даних певної особи конкретному виді діяльності.
Для вивчення професійно важливих якостей використовують такі методи:

анкетний;

апаратурний;

тестовий.

Анкетний метод полягає у тому, що за допомогою певним чином сформульованих та згрупованих питань отримують інформацію щодо професійних інтересів, здібностей та схильностей людини, деяких її специфічних властивостей. Анкети можуть бути самооціночними, якщо вона сама дає оцінку своїх якостей, та зовнішньо оціночними, якщо оцінку дає досліджувач на основі узагальнення даних, отриманих від осіб, які тривалий час спостерігали за досліджуваним.


Апаратурний метод полягає у тому, що окремі психофізіологічні фактори виявляють і оцінюють за допомогою спеціальних приладів та апаратури, які досліджують та імітують ті чи інші трудові процеси. По-перше, ця апаратура виявляє необхідні для певної роботи якості, а по-друге, використовується як тренажери при навчанні відповідній професії.

Тестовий метод володіє набором тестів, які пропонуються досліджуваному, в процесі вирішення яких виявляються ті чи інші психофізіологічні якості та особливості людини.

Тести поділяються на такі групи:

тести визначення здібностей та загального рівня інтелекту, просторової уяви, точності сприйняття, психомоторних здібностей;

тести перевірки зору та слуху;

особистісні тести для оцінювання таких якостей, як імпульсивність, активність, підприємливість, стресовитривалість, лідерські якості, конфліктність, почуття відповідальності, врівноваженість, обережність, схильність до ризику, впевненість у собі, оригінальність мислення, товариськість;

тести, що визначають рівень кваліфікації та професійні навички.

Професіограма. Вихідним матеріалом для проведення роботи з професійного добору (відбору) є професіограми, які являють собою опис професійно важливих властивостей та якостей. Вони складаються на відповідні професії на основі всебічного вивчення певного трудового процесу, проведення необхідних досліджень, опитування самих працівників, використання літературних та довідкових і нормативних джерел. У них об’єктивні особливості певного трудового процесу — технічні, технологічні, організаційні відображаються у фізіологічних, психічних та соціально-психологічних показниках. Після встановлення якостей, яким має відповідати особа для успішного виконання роботи з даної професії, завдання зводиться до визначення того, чи відповідає досліджуваний цим якостям та прийняття рішення щодо придатності його виконувати певну роботу або щодо переводу на іншу. Розглянемо професіограму на прикладі посади менеджера організації.

ПРОФЕСІОГРАМА МЕНЕДЖЕРА

І. Соціально-економічна характеристика професії

1. Галузь народного гос-

подарства

Усі галузі народного господарства, сфера бізнесу

2. Потреба в кадрах Постійна

3. Географія професії Поширена повсюдно

4. Тип підприємства або

організації

Державні, акціонерні, приватні підприємства, кооперативи, малі під-

приємства, установи, організації, інші комерційні структури

5. Форма організації праці Індивідуальна

ІІ. Виробнича характеристика професії

1. Місце роботи У приміщенні, а також за його межами

2. Знаряддя праці Комп’ютери, оргтехніка

3. Предмети праці Майстерні і трудові ресурси, нормативні документи, способи кому-

нікації й інформації, економічні і статистичні звіти, довідники

4. Мета праці Формування професійного управління в умовах розвитку ринкових відносин

5. Основні виробничі операції

Планування і прогнозування діяльності підприємства (фірми, організації); управління трудовими ресурсами; регулювання відносин між працівниками і підприємствами; оцінка роботи структурного підрозділу і здібностей кожного працівника; організація добору, підготовки і розміщення кадрів; правове забезпечення проведення організаційно-економічної політики, вільного наймання; впровадження передової інформаційної технології, прийняття самостійних, нестандартних рішень

6. Професійні знання, уміння, навички

Повинен знати: певну галузь менеджменту, економіки, організації виробництва і керування, право, соціологію, психологію

Досконало володіти: знаннями і практичними навичками в різних напрямах формування і раціоналізації структури та психології процесів управління кадрами; соціально-економічною і рекламною інформацією; мистецтвом керування людьми і способами підвищення ефективності виробництва


Повинен мати: високі організаторські здібності, ерудицію, компетентність, широкий кругозір

ІІІ. Санітарно-гігієнічна характеристика професії

1. Ступінь ваги і напруженості праці

Напружена розумова робота

2. Обмеження за статтю

чи віком

Обмежень немає

3. Режим праці і відпочинку

Ненормований робочий день

4. Завантаженість аналізаторів

Руховий, зоровий і слуховий аналізатори

5. Несприятливі фактори Напружені мислення, воля, пам’ять, увага

6. Медичні протипоказання Захворювання, пов’язані з порушенням психіки

ІV. Вимоги професії до індивідуально-психологічних особливостей фахівця

1. Нейродинаміка Перевагу мають особи з сильною, лабільною, рухливою нервовою системою, гарним тонусом

2. Психомоторика Швидкість реакції, гарна сенсорно-моторна координація рухів

3. Сенсорно-перцептивна сфера

Швидкість сприйняття й оцінки ситуацій

4. Пам’ять Оперативна, короткочасна і тривала

5. Увага Обсяг, розподіл, стійкість і переключення уваги

6. Мислення і мова Словесно-логічне мислення, уміння спілкуватися, гарна дикція, гра-мотність мови

7. Інтелект Високий рівень загального інтелекту, перевагу мають особи з високим рівнем вербальних здібностей

8. Емоційно-вольова сфера Емоційна стійкість, організаторські здібності, схильність до ризику

9. Риси характеру Активність, самоконтроль, відповідальність, наполегливість, самовладання, контактність, рішучість, чесність, потреба в досягненнях, терпіння, коректність

V. Підготовка кадрів

1. Тип навчального закладу Економічні університети, ВУЗи з підготовкою бакалаврів та магістрів з економіко-підприємницького напряму, школа ділової адміністрації та бізнесу

2. Термін навчання Залежить від типу навчального закладу

3. Необхідні знання із загальноосвітніх предметів

Іноземні мови, інформатика та обчислювальна техніка, географія, законодавство

4. Перспективи зростання Керівник підприємства, комерційної структури