prosdo.ru
добавить свой файл
  1 ... 54 55 56 57 58

У середні віки монастирі мали велике значення як центри на­ук і розповсюджувачі освіти.

Наявність у країні монастирів є виразом міцності і сили релігійно-морального духу народного.

ПРО ПАЛОМНИЦТВО

Любов до монастирів і святих місць породила у православних людей звичай подорожування, або паломництва. Багато людей, чоловіків і жінок, літніх і молодих, з торбою за плечима, з посо­хом у руці і з молитвою на устах терпеливо в будь-яку пору року йшли з одного монастиря в інший. Вони часто несли туди своє го­ре, й у стінах обителі знаходили поміч, відраду й утіху. Багато хто ходив у Святу Землю - Палестину, до Києво-Печерської і По-чаївської лавр.

Наші предки усвідомлювали, що монастирі є розсадниками віри і духовної освіти, що вони - оплот православ'я.

Православ'я,
через Церкву, створило основи писемності, істо­ричної науки, а також духовно-моральний закон.

ПРО ЮРОДСТВО РАДИ ХРИСТА

До всього слід згадати ще про один подвиг християнського життя - це так зване юродство ради Христа.

Христа ради юродиві ставили собі за мету побороти в собі корінь усіх гріхів - гордість. Задля цього вони провадили незвич­ний спосіб життя, інколи видавалися немовби позбавленими глуз­ду, викликаючи цим самим над собою насмішки людей. Разом з тим, вони в непрямій символічній формі викривали зло у світі, як словами, так і діями. Такий подвиг юродиві брали на себе, щоб ус­мирити себе і заразом більше подіяти на людей, бо до звичайної простої проповіді люди ставляться байдуже.

Подвиг юродства заради Христа був особливо поширеним у слов'янських країнах.

ПРО ДЗВОНИ І ПРАВОСЛАВНЕ ДЗВОНІННЯ

Дзвони є невід'ємною ознакою православного храму. В "чині благословення дзвону" сказано: "Нехай усі, хто чує звуки їх, чи вдень, чи вночі, почнуть славити ім'я Святе Твоє".

Церковні дзвони використовуються для того, щоб:


  1. Скликати віруючих на богослужіння.

  2. Виражати торжество Церкви та її богослужінь.

  1. Сповіщати неприсутнім у храмі про час проведення особли­ во важливих частин богослужіння.

Крім того, дзвонами скликався народ на віче (народне зібран­ня). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у не­году. Дзвоном сповіщалось про якусь небезпеку чи нещастя, на­приклад, про пожежу. У трагічні для країни дні закликали дзво­ном народ на захист рідної землі. Дзвоном повідомлялося народу про перемогу і віталося переможне повернення полків з поля битви (війни) тощо. Так удари у дзвони у багатьох випадках пов'язувалися з важливими подіями у житті нашого народу.

Дзвони підвішуються на особливій вежі, що іменується дзвіни­цею, яка будується над входом до храму чи поряд із храмом.

Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не відразу з появою християнства.

У старозавітній Церкві - в Єрусалимському храмі — віруючі скликалися на богослужіння не дзвонами, а звуками сурм.

У перші століття гонінь на християнство з боку язичників хрис­тияни не мали можливості відкрито скликати віруючих до бого­служіння. В той час віруючі скликалися на богослужіння таємно. Як правило, це робилося через дияконів чи особливих вісників, іноді ж сам єпископ після богослужіння оголошував про час і місце чергового богослужіння.

Коли припинилися гоніння (IV ст.^ Віруючих почали склика­ти в різні способи.

Більш загальний спосіб скликання віруючих на богослужіння визначився до VI ст., коли стали використовувати била і клепала. Била або кандії - це дерев'яні дошки, а клепала - залізні або мідні смуги, зігнуті в напівколо.

Нарешті, визначився найдосконаліший спосіб скликання віру­ючих на богослужіння - це удари у дзвони (дзвоніння).

Вперше дзвони, як відомо, з'явилися у Західній Європі. Існує переказ, за яким винайдення дзвонів приписується св. Павлину, єпископу Ноланському (+ 411), тобто наприкінці IV чи на почат­ку V ст. Існує кілька переказів про це. Згідно з одним з них, св. Павлин у сні побачив польові квіти - дзвіночки, від яких лунали приємні звуки. Після свого сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Але, очевидно, св. Павлин не ввів дзвони у практику Церкви, тобто ні сам він у своїх творах, ні сучасні йому письменники не згадують про дзвони. Тільки на по­чатку VII ст. Римському Папі Савиніану (наступнику св. Гри­горія Двоєслова) вдалося надати дзвонам християнського значен­ня. З цього часу дзвони стали поступово використовуватися хрис­тиянами, й упродовж VIII та IX ст. у Західній Європі дзвони міцно увійшли в практику християнського богослужіння.


На Сході, у Грецькій Церкві, дзвони стали впроваджуватися з другої половини IX ст., після того як у 865 р. венеціанський дож Урсус надіслав у дарунок імператорові Михайлу 12 великих дзвонів. Ці дзвони були вивішені на вежі при Софійському со­борі. Але у греків дзвони не набули широкого використання.

В Русі дзвони з'явилися майже водночас з прийняттям хрис­тиянства св. Володимиром (988 р.), тобто наприкінці X ст. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь за­позичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи... Церковною мовою дзвін іменується "кампан" - від назви римської провінції Кампан'ї, де з міді було відлито перші дзвони. Спочатку дзвони були невеликі, по кілька сот фунтів. Було їх при храмах небагато: по 2-3 дзвони.

Але з XV ст., коли з'явилися власні заводи для відлиття дзвонів, то стали відливати дзвони великих розмірів.

Відзначаються такі дзвони звучністю і співучістю, що дося­гається в різні способи, як-от:


  1. Точною пропорцією міді й олова, нерідко з додаванням срібла, тобто правильним сплавом.

  2. Висотою дзвона і його шириною, тобто правильною про­ порцією самого дзвона.

  3. Товщиною стінок дзвона.

  4. Правильним підвішуванням дзвона.

  5. Правильним сплавом била і способом прикріплення його до дзвона та багатьма іншими (чинниками).

Билом називається ударна частина дзвона, що розміщується усередині його. Православний дзвін відрізняється від західноєвро­пейського насамперед тим, що сам дзвін укріплюється непорушно, а било підвішується всередині дзвона, вільно коливаючись, ударом якого і створюють звук.

У дні великих свят він нагадує нам про блаженство небесне. У дні святих Божих звук дзвонів говорить нам про вічний спокій святих небожителів, у дні Страсного тижня нагадує нам про наше примирення з Богом через Христа Спасителя, у дні Світлого Пас­хального тижня сповіщає нам про перемогу життя над смертю і про вічну нескінченну радість майбутнього життя у Царстві Хрис­товому .


Хіба це не уста, що промовляють, коли дзвін дає нам знати про кожну годину, про плин часу, нагадуючи разом з тим і про вічність, коли "часу вже не буде" (Апок. 10, 6).

Благовістячи славу імені Христового, лунаючи вдень і вночі, і здебільшого з висоти - при храмах Божих, дзвін сам по собі на­гадує нам слова Господа Вседержителя, сказані через старозавітно­го пророка Ісаю: "На мурах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторо­жу, яка не змовкатиме ні вдень, ні вночі... нагадуючи про Госпо­да" (Іс. 62, 6). Не випадково язичники, чуючи звуки дзвонів, ча­сто говорили: "Це голос християнського Бога чується!"

Звуки одного церковного дзвона являють собою щось піднесе­не, урочисте, а якщо лунають звуки кількох узгоджених між собою дзвонів, то має місце ще величніша милозвучність.

Могутнє дзвоніння, діючи на наші внутрішні почуття, пробуд­жує наші душі від дрімоти духовної.

Якими сумними, прикрими, а найчастіше дратівливими тонами відгукуються звуки дзвонів у душі злого нечестивого відступника! Почуття неспокою, душевної знудьгованості викликають звуки дзвонів у душі постійного грішника.

Натомість у душі віруючого, що шукає миру з Господом Богом, церковний дзвін викликає світлий, радісний, і мирний настрій. Отже, людина за звуками дзвону може визначити стан своєї душі.

Можна навести приклади, коли людина, втомившись від бо­ротьби з життєвими турботами, впавши у відчай і смуток, вдається до самогубства. Але ось до її вух долинають звуки церковних дзвонів, і, от-от маючи накласти на себе руки, людина мимоволі здригається, страхається самої себе, невільно боронить себе хрес­ним знаменням, згадує про Отця Небесного, і в її душі виникають нові добрі почуття, - і мало не покінчивши, було, з собою, вона відроджується для життя. Так, в ударах церковного дзвона хо­вається дивна сила, що глибоко проникає в людські серця...

...Православне дзвоніння не тільки служить вказівкою про час богослужіння, але й є вираженням радості, суму, торжества тощо. З цієї причини з'явилися різні види дзвону, і кожен вид дзвону має своє значення і назву.


ВИДИ ДЗВОНІННЯ ТА ЇХ НАЗВИ

Церковний дзвін ділиться на два основних види:


  1. Благовіст.

  2. Власне дзвін (дзвоніння).

1. БЛАГОВІСТ

Благовістом називаються розмірені удари в один великий дзвін. Ним віруючі скликаються у храм Божий на богослужіння. Благовістом цей дзвін називається тому, що ним сповіщається бла­га, добра звістка про початок богослужіння.

Здійснюється благовіст так: спочатку роблять три окремі, повільні і протяжні удари (доки не стихне звук), а потім ідуть розмірені удари. Якщо дзвін дуже великий, то ці розмірені удари робляться би лом в обидва краї дзвону. Якщо ж дзвін порівняно невеликий, то в такому разі било його притягується мотузкою до­волі близько до його краю, на мотузку кладеться дошка і натиску­ванням ноги б'ють.

Благовіст у свою чергу ділиться на два види:

  1. Звичайний, або частий, і чиниться найбільшим дзвоном.

  2. Пісний, або рідкий, чиниться меншим за розміром дзвоном, у будні дні Великого посту.

Якщо при храмі є кілька великих дзвонів, а це буває при ка­федральних соборах, великих монастирях, лаврах, тоді великі дзвони, відповідно до свого призначення, поділяються на такі: 1) святковий; 2) недільний; 3) полієлейний; 4) буденний; 5) п'ятий, або малий, дзвін.

2. ДЗВОНІННЯ

Дзвонінням називається биття одразу у кілька дзвонів або в усі. Биття в усі дзвони поділяють на:

1. Тридзвін - це дзвін у всі дзвони, потім невеличка пауза, і другий дзвін у всі дзвони, знову невеличка пауза, і третій раз дзвін у всі дзвони, тобто дзвін у три прийоми.

Тридзвін виражає християнську радість, торжество. В наш час тридзвоном називають не тільки биття в усі дзвони тричі, але й узагалі биття в усі дзвони.

  1. Дводзвін — удари у всі дзвони двічі, у два прийоми.

  2. Передзвін - удари у дзвони по черзі (по одному чи кілька ударів у кожен дзвін), починаючи з великого і до найменшого, і так повторюють багато разів.


  3. Перебір - повільний дзвін по черзі в кожен дзвін по одно­ му разу, починаючи з найменшого і до великого, а після удару у великий дзвін вдаряють у всі дзвони одночасно, і так повторюють багато разів.

ВИКОРИСТАННЯ ДЗВОНУ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЗВІН НА ВСЕНІЧНІЙ

  1. Перед початком всенічної - благовіст, який закінчується тридзвоном.

  2. На початку читання шестипсалмія має бути дводзвін. Він сповіщає про початок другої частини всенічного бдіння - ранньої і виражає особливу радість Різдва Христового - втілення Другого Лиця Пресвятої Тройці, Господа нашого Ісуса Христа. Початок ранньої, як ми знаємо, прямо вказує на Різдво Христове і почи­нається славослів'ям ангелів, які з'явилися вифлеємським пасту­хам: "Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благо­воління".

У народі дводзвін на всенічній називають "другим дзвоном" (другий дзвін після початку всенічної).

3. Під час співання полієлея, перед самим читанням Єван­ гелія, має бути тридзвін, який виражає радість події, що відзна­ чається. На воскресному всенічному бдінні тридзвін виражає радість і торжество Воскресіння Христового. (В деяких місцях дзвониться під час співання: "Воскресіння Христове бачивши...") Цей дзвін іменується ще "дзвоном до Євангелія".

У народі тридзвін на всенічній ("дзвін до Євангелія") нази­вається "третім дзвоном".

  1. На початку співання пісні Божої Матері: "Величає душа Моя Господа..." буває короткий благовіст, який складається з 9-ти ударів у великий дзвін), за звичаєм київським і всеук­ раїнським.

  2. У великі свята після закінчення всенічної буває тридзвін.

  3. При архиєрейському богослужінні після кожної всенічної дзвониться тридзвін, для проводу архиєрея.


ДЗВІН НА ЛІТУРГІЇ

Перед початком читання 3-го і 6-го часів звершується благовіст до літургії, а в кінці 6-го часу, перед самим початком літургії, -тридзвін.

Якщо служиться дві літургії (рання і пізня), то благовіст до ранньої літургії буває рідшим, повільнішим, ніж до пізньої літургії, і зазвичай б'ють не в найбільший дзвін.

При архиєрейському богослужінні благовіст до літургії почи­нається у вказаний час. При наближенні архиєрея до храму слід бити тридзвін. Коли архиерей увійде у храм, тридзвін припи­няється і знову дзвониться благовіст до початку облачения архиєрея. В кінці ж 6-го часу - тридзвін.

Потім під час літургії б'ють благовіст на початку "Євхаристій-ного канону" - найважливішої частини літургії, для сповіщення про час освячення і перетворення Святих Дарів.

У прот. К. Нікольського в книзі "Устав Богослужіння" сказа­но, що благовіст до "Достойно" починається зі слів: "Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духу..." і три­ває до співання: "Достойно і правдиво є славити Тебе, Богороди­цю..." На практиці ж благовіст до "Достойно" буває коротшим, складається з 12 ударів.

В Україні благовіст до "Достойно...", як правило, буває перед початком "Євхаристійного канону", під час співання Символу віри (12 ударів, один удар на кожен член Символу віри).

Після закінчення літургії в усі великі свята слід бити тридзвін.

Також після кожної літургії, проведеної архиереем, слід тридзвонити, для проводу архиерея.

На свято Різдва Христового слід бити тридзвін увесь перший день свята від літургії до вечірні.

На свято Пасхи - Воскресіння Христового благовіст до Світлої ранньої починається перед полуношницею і триває до по­чатку хресного ходу, а від початку хресного ходу і до кінця йо­го, і навіть довше, дзвониться радісний урочистий тридзвін.


До Пасхальної літургії — благовіст і тридзвін.

А на самій пасхальній літургії, під час читання Євангелія, слід дзвонити частий передзвін, по 7 ударів у кожен дзвін (число "сім" означає повноту слави Божої). Цей урочистий передзвін оз­начає проповідь Євангелія Христового всіма мовами. Передзвін цей після читання Євангелія закінчується радісним переможним тридзвоном.

Увесь світлий Пасхальний тиждень слід бити тридзвін щоден­но, від кінця літургії до вечірні.

У всі воскресні дні, від Пасхи до Вознесіння, після закінчен­ня літургії слід звершувати тридзвін.

На храмові свята:

Наприкінці літургії, перед початком молебня, слід бити короткий благовіст і тридзвін, а після закінчення - тридзвін.

Під час всіх хресних ходів належить бити тридзвін.

До Царських часів буває благовіст звичайний у великий дзвін, а до Великопісних часів - благовіст постовий у менший дзвін. Як на Царських, так і на Великопісних часах, перед кожним ча­сом дзвін: перед 3-м часом вдаряють у дзвін тричі, перед 6-м - шість разів, перед 9-м - дев'ять разів. Перед зображальни­ми і повечір'ям - 12 разів. Але якщо свято припаде на піст, то на часах у дзвін не б'ють окремо на кожному часі.

На ранній Великого посту, яка служиться увечері у Великий четвер і коли читається 12 Євангелій Страстей Господніх, то, крім звичайного благовісту і три дзвону на початку ранньої, звершується благовіст до кожного Євангелія: до 1-го Євангелія -1 удар у великий дзвін, до 2-го Євангелія - 2 удари, до 3-го Єван­гелія - 3 удари, і так до 12-го Євангелія.

Після закінчення ранньої, коли віруючі несуть "вогонь чистого четверга" додому, слід бити тридзвін.




<< предыдущая страница   следующая страница >>